Прохання
Ґабріела Містраль
Перекладач: Сергій Борщевський
Я просила в стиглої пшениці,
щоб у хлібі він не вчув гіркоти,
і вино просила я, щоб звідав
він не печію, а насолоду,
і вино й пшениця зрозуміли
і кивнули ствердливо на згоду.
Стрівши в горах чорного ведмедя, —
хижою звуть люди цю породу, —
я просила, щоб йому ніколи
звір лихий не заподіяв шкоди,
і ведмідь, хитнувши головою,
сповнити пообіцяв угоду.
Я в кошлате вухо прошептала
до цикути, пагубної зроду,
щоб вона його не отруїла,
коли він брестиме по болоту,
і мені цикута обіцяла
обминути його юну вроду.
Потім я пішла із ним до річки
і благала неспокійну воду,
щоб його впізнала й не втопила,
коли він, бува, не знайде броду.
Підкотилась хвиля, присягнувши,
що його не втягне у пригоду.
Так із ним я йшла і йшла, уклінно
раз у раз благаючи природу,
і жінки сміялися із мене:
ходиш мов причинна ти достоту, —
бач, ростуть оливи і гранати,
переносять будь-яку знегоду.
Потім, коли я з малим синочком
поверталась у свою господу,
то благала цілий світ великий,
щоб збагнув тяжку мою гризоту,
щоб для нього був, як рідна матір,
перейняв мій безум і турботу,
і піднесла немовля над світом,
найдорожчу на землі істоту.
