Восьмеро цуценят
Ґабріела Містраль
Перекладач: Сергій Борщевський
Днів тринадцять-п’ятнадцять минуло —
цуценята розплющили очі
і побачили світ цей великий,
відчуваючи радість і острах.
І живіт материнський уздріли,
двері нашого спільного дому,
і духмяних азалій цвітіння,
і сліпучого світла потоки.
І себе — одні одних — впізнали:
попелясті, руденькі і чорні.
Наче білки, грайливі та вправні,
вже вовтузились, звівшись на ноги,
і побачили материн погляд,
і мене, що не стримала зойку.
О, якби ж то на світ разом з ними
я могла народитися знову!
Щоб якогось чудового ранку
між платанів побігати вволю,
досхочу пустувати, гасати,
розглядаючись радо довкола.
О, якби ж то могла я стрибати
і вищати од щастя такого,
очманівши від сонця й скавчання, —
я — дочка і послушниця божа.
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
