Істаксіуатль
Ґабріела Містраль
Перекладач: Сергій Борщевський
Істаксіуатль шле мені світання,
дивиться згори на мій дім — і знову
біля ніг її від зачарування,
від її краси відбирає мову.
Я люблю тебе, Мексіки вершино,
зір чаруєш мій, юна і цнотлива.
За тобою маком розцвітає днина,
жевріють пелюстки у чеканні дива.
Істаксіуатль з обрисом людини,
ніжним і ясним робиш все довкола.
Вся земна краса з-за твоєї спини
явиться на світ, горо світлочола.
Прагнеш ти увись, сповнена кохання,
дивний супокій струменить од тебе,
і солодкі мрії, і палкі бажання
збуджує в тобі синій безмір неба.
А туман димить, огорта вершини,
з мрій твоїх снує візерунки ніжні:
наче у голубки, наче у дівчини,
дихають любов’ю груди білосніжні.
Над чолом твоїм в’ється пасмо темне.
Мов Юдіф страшна, верховино мила,
серце без жалю вирвала ти в мене,
скровленим бинтом рану перевила.
Я — твоє дитя, образ твій достоту
збереже душа, змучена і чула.
Із грудей твоїх я пила гіркоту
і життя своє з круч твоїх жбурнула!
