Коло млина калина

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Ой братіку рідненький, Снився мені сон дивненький, А що наше подвір’ячко Чорним шовком пересновано. Чорним шовком пересновано, Калиною перетикано, Калиною перетикано, Сріблом-злотом пересипано. Що ти, сестро молодая, знаєш, Чи ти свого сна не відгадаєш? Чорний шовк — твоя кісонька, Калиночка — твоя красонька. Калинонька — твоя красонька, Срібло-злото — твоя слізонька.

Папуга мій зелений і шафранний,папуга жовтий, як цвітінь весни,гаркаво так сказав мені «негарна»,розкривши дзьоб, що наче в сатани. Я не така, якби ж була негарна,негарна й матінка була б моя,негарне сонце бачила б у небі,негарний вітер слухала б здаля,вона б купалась у воді негарній,негарний був би й світ, що нам сія… Отой папуга жовтий і […]

Царице неба, і землі, і вод, сьогодні я не до твоїх висот молитву шлю від всіх окрему, а тільки серцю серць твоєму. Є дівчина, що з цих убогих гір поїхала у батьків тихий двір, де сонце не бува ніколи щасливішим за тепле поле, то ти її, немов свої лани, від злиднів та нужди охорони, і […]

Дівчино моя, чарівниченько —причарувала білеє личенько. Коли б же ти знав з поля до хати —ой як я вмію та й чарувати! Мої чароньки — чорні брівоньки,моя принада — сама я молода.

У нього палка потреба, у нього жадання слізне: окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, а там сутерени вищі: у сутінках — мерехтіння і сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, і небо лоскочуть вії, коли в полудневу пору від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, а поруч […]

I. Роковане повторення історій — Цей смертний сон, цей ренесанс лихий. Знов суходіл задушує в покорі І згубний вітер зрізує верхи. А десь дзвенять блакиттю береги, Зростаючи в живучому просторі Припливом хвиль, барвистістю факторій, І груди моря грають від снаги. О цей короткий, цей кривавий рай, А потім знов голодний крик: карай! Карай і край! […]