У чорную хмару зібралася туга моя
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
У чорную хмару зібралася туга моя,
Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,
Ударив перуном у серце,
І рясним дощем полились мої сльози.
Промчалась та буря-негода палка надо мною,
Але не зломила мене, до землі не прибила,
Я гордо чоло підвела,
І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше,
І в серці моїм переможнії співи лунають.
Весняная сила в душі моїй грає,
Її не зломили зимові морози міцні,
Її до землі яе прибили тумани важкі,
Її не розбила і ся перелітная буря весняна.
Нехай там збирається гірша, страшніша негода,
Нехай там узброїться в гостру огненную зброю, –
Я вийду сама проти неї
Я вийду сама проти бурі
І стану, – поміряєм силу!
Про поезію «У чорную хмару зібралася туга моя…»
Вірш «У чорную хмару зібралася туга моя…» — це емоційно напружений, глибоко драматичний твір Лесі Українки, написаний 10 січня 1891 року. Поезія увійшла до її дебютної прижиттєвої збірки «На крилах пісень» (1893), ставши частиною поетичного циклу «Зоряне небо».
Твір є потужною метафорою внутрішньої боротьби та душевного болю ліричної героїні. Власну тугу поетеса змальовує як грізну, чорну хмару, що здіймається над її всесвітом, погрожуючи спалахнути нищівною грозою. У цих рядках немає пасивної покори долі: туга тут — це не просто сум, а бурхлива стихія, сповнена внутрішньої сили, блискавок та грому. Проте крізь цей морок і важкість пробивається непереборне прагнення світла й очищення. Гроза в поезії постає не лише як руйнація, а як єдиний спосіб розвіяти темряву, оновити душу й повернути їй спокій. Завдяки живій, експресивній мові та яскравим природним образам вірш вражає своєю динамікою та силою людського духу, що протистоїть відчаю.
Обговорення (0)