Стояла я і слухала весну…
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Вірш «Стояла я і слухала весну…» — відомий твір інтимно-пейзажної лірики Лесі Українки, написаний у 1895 році. Поезія увійшла до другої прижиттєвої збірки поетеси «Думи і мрії», яка побачила світ у Львові в 1899 році (у складі циклу «Мелодії»).
В основі твору лежить тонкий психологічний паралелізм, де весна постає як жива істота, здатна розмовляти, співати та ділитися спогадами. Вона приносить ліричній героїні відголоски колишніх сподівань, радощів та переживань, відтворюючи складний внутрішній стан людини в період оновлення природи. Завдяки природній милозвучності та ритміці цей лаконічний вірш швидко здобув популярність і в музиці — композитор Яків Степовий створив на його основі відомий романс, який став класикою українського вокального мистецтва.
Обговорення (0)