Ой зійди, зійди ти, зіронько вечірняя
— Ой зійди, зійди ти, зіронько вечірняя,
ой вийди, вийди, дівчинонько моя вірная!
Рада б зірка зійти — чужа хмара та й наступає,
рада б дівка вийти, та матуся не пускає.
Ой зірочка зійшла, усе поле та й освітила,
а дівчина вийшла, козаченька та й звеселила.
— Ой ти, козаче, ти, хрещастий барвіночку,
хто ж тобі постеле у дорозі постілочку?
— Ой стелиться мені широкий лист та бурковина,
а під голову голубая та жупанина.
Ой через межку зелений горошок та постелився,
козак до дівчини ворогами та вклонився.
— Ой поклоніться, ой ви, добрі люди,
нехай моїй милої там легенько буде.
Ой поклоніться ви дівчині небозі,
а що мені добре в далекій дорозі.
— Ой ти, козаче, що ти думаєш, гадаєш,
чому не женився, собі пари не шукаєш?
— Ой як мені пароньки шукати,
та не каже мати тебе, дівчино, брати.
Та каже мені мати, де штири воли брати,
де штири волики і два коники в дишлі —
а як же його любити, коли не до мислі.
Коментарів ще немає... Будьте першим!