А вечір пролітає, наче крижень… – Ліна Костенко

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Скільки хижого, Безсердечного Зла всілякого Ходить, повзає! Як не хочеться Серцю доброму Та з бридотою Зустрічатися! Ось конвой іде, Зброя блискає, На руках, ногах Дзвонять ретязі. Он сирітонька Під воротами Плаче з голоду, Клякне з холоду. Там над працею Безкорисною Сили губляться, Ще й не визрівши. Там обидлені Рідні братчики Б’ються, ріжуться, Ллється марне кров. […]

Ой прибудь, прибудь, хоч коня добудь, не лугами, берегами — гей, любилися та не побралися за лихими ворогами. «Ой я вороги стопчу під ноги, круту гору перескочу — гей, оддай, оддай мене, мати, заміж, за кого я сама схочу». Оддала ж мене матуся моя, за кого я не хотіла — гей, шумить-гуде дротяна нагайка коло […]

Я там, де вже мене немає,в Анауаці срібно-синім;я при його убогім світліпричісую дитя руками. Дитина на моїх колінахподібна до стріли із лука.Її загострюю й гойдаю,наспівуючи колисанку. В старому й молодому світліоце хлоп’я мені з’явилось.З ним бавлюся й перекидаюйого, як співи свої власні. З його очей блакитно-чорнихна мене вічність поглядає.За звичкою віків минулихпричісую його руками. Стікає, […]

Над садками чорна хмара плине, ще й дощ настає, а за мною бідна мати гине — руки з муки в’є. І вже хмара негодою стала, аж небо вгина… Підсковзнулась, глянула я, впала, і він обмина. Лопухи в подвір’ї мокрі, мокрі, й лопотить вода… Де ж ви, де, стежки сухі й широкі, ще й тверда хода? […]

З «Ворона»: На ранок він мене покине, коли мої надії відлетять. Едгар По Ще сонце у горах за гострі граніти не встигло вечірній свій блиск віднести, а вже у бору із повітря на віти спустили тумани холодні хвости. Із Альпів, де грізно круки крячуть віщі, почувся розпукою пройнятий спів, аж я у казармі на вогкім […]