Чогось мені чудно

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Не зови, не мани, я не знаю тебе. Ти не ти, ти мара, ти лиш привид, ти сон, В мене любка була, але вмерла вона, І любив її так, що квилить в серці стон. В мене любка була, така гарна, як рай І чарівна, як сон, як привабні світи, І подібна ти їй, ти подібна […]

Коли німіють людські живі душі, тоді і роси кам’яніють на землі, а очі в молоді, немов од суші, мертвіють, облітають навесні. Того, душе, на світляних розгонах, свої прозорі вікна розтворяй і випускай слова на землю чорну, де клекотять, мов казани, моря, щоб голосно садами зворушили на дальніх берегах твої слова і сонце галасом живим зустріли […]

Я вас любив, німуючи, то словом і вірив сліпо та тривожно знов, а ви боялися, щоб випадково не виявив при людях я любов. Я вас любив, побожний, то злорікий, ви ж обминали, боячись, мене, і через те прощайте вже навіки, і хоч тепер вас серце обмине. Але коли у липні під каштаном побачите потоптану траву […]

Ой не рости, кропе,високо та й у городі —ой не ходи, старий,коло моїх ворітечок! Ой не топчи, старий,кудрявої м’яти —я того старогоод роду не любила, по його слідочкукаменем покотила —ой як тяжко-важкокаменю котитися, а ще тяжче-важчестарому женитися! Ой порости, кропе,високо та й у городі —ой походи, молоденький,коло моєї хати! Ой потопчи, молоденький,кудрявую м’яту —того молодогоод […]

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]