Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Ох і не стелися, хрещатий барвінку, та й по крутій горі. Гей, не втішайтесь, зли воріженьки, та пригодоньці моїй! Бо моя пригода — козацькая врода, так, як ранняя роса: що вітер повіє, сонечко пригріє, — роса на землю впаде. Що вітер повіє, сонечко пригріє, роса на землю впаде,– так моя неслава, людська поговірка, усе марно […]

На межі двох епох, староруського золота повен, Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр, — І під сурму архангела рушив воскреслий човен, І над гробом народу хитнувсь кам’яний його хрест. І на древнім, на скитськім, на кров’ю залитім просторі Говорили могили, співали козацькі вітри. І у літери тайн степовії складалися зорі, Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори. […]

Як піду я, піду я по нивах, По мозольнім ратайськім сліду, По лугах, по дібровах шумливих, Та по селах убогих піду. Там почну я пісні вигравати На печальній сопілці своїй; Нещасливий, наморений брате, Кращу думу ти в серці лелій! Я вітання для ниви заграю, Щоб родила щиріше вона; Боронуй своє поле, ратаю, Надаремно не кидай […]

I В холодну нішу люди твоє поклали тіло,а я тебе сховаю на тихому осонні.Я мала б теж заснути — вони не зрозуміли, —й лежати біля тебе в підземному полоні. Тебе я поховаю, як сонце стане низько, —так ніжна, чуйна мати вкладає спати сина;земля, зігріта щедро, м’яка, немов колиска,пригорне хворобливу, знесилену дитину. Струсну з одежі порох […]

Ой ходила та Маруся по крутій горі, побачила селезня на тихій воді. «Пливи, пливи, селезню, тихо по воді, прибудь, прибудь, мій батеньку, тепера к мені» — «Ой рад би я, дитя моє, побути к тобі, насипали сирої землі на груди мої. Насипали сирої землі на груди мені, склепилися карі очі й вустоньки мої. Склепилися карі […]