Забашта Любов Василівна

Спасибі, мій народе, що мене Назвав ти поетесою своєю, Що слово дав мені полум’яне, Ще й причащався піснею моєю. Я серце мала, мов червоний мак! Воно зів’яло рано під вітрами… І в дні ракет я все співала так, Як научала ще в дитинстві мама. Слова мої — мов польовий ромен. Хтось їх любив, хтось був […]

Вкраїно дорога, я із твоїх долонь Зійшла у білий світ, де попіл і вогонь, Де землю підмела та перша, світова, І де війна взяла собі усі права, Взяла наш білий хліб і юність матерів, І виростали ми на чорнім сухарі. Солодкою була твоїх озер вода, То й не загнала в гріб ота лиха біда. Шовковими […]

В. Луговському Як співала земля у ту ніч останню, Жаль було покидати поету цей світ, Попрохав він перо, написав на прощання Свою волю останню, свій заповіт: «Поховайте тут серце моє в сивій скелі! Тут щасливим я був, може, день, може, мить, Тут звучать солов’їні рулади і трелі, Тут так хочеться жить, тут так хочеться жить». […]

Я знаю, світ мій зоряний, тебе, Моє дитинство з зіркою на грудях, Зірки Героїв в битвах, в мирних буднях… А зоряна війна, що світ до рук гребе, Що це таке? Невже хтось посягнути Посмів на небо? Пане президенте, З колоній позбирали ви презенти, Збираєтесь у зоряні маршрути? В Женеві, з нелегкої, бач, руки Проєкт з’явився […]

О крематоріїв ядучо-чорний дим. І космосу тривожні чорні ями… Двадцятий вік! Він славен не богами, Але й не димом чорним і рудим. І не війною, що із краю в край Пройшла по всій землі, по людських душах, Не душогубками, що квіт народів глушать, — Він готував нам щедрий урожай. Вродилося, бо сіялось в громах Таким […]

Життя одне, одне життя! Так мало! І так багато… Мов тягар, несу Все те, що серцем чулим увібрала: Дитинства неповторного красу, Війни пожежі, горе тих років, І біженців важкі, криваві кроки, І біль розлук стоустий і стоокий, Й сивину удів та матерів. Тягар років все важчає до болю, Бо там була ота важка війна, Яка […]

Мені приснилася вселюдська мати. Вона стояла в чорному вогні. Був на руках її холодний труп дитяти, І вороння кружляло у вишині. Була вона — мов райдуга, яку Ось-ось застелять чорні хмари ночі, Сама Земля у квітах, у вінку, Яка вмирать, як все живе, не хоче! Шевченкова була у ній сльоза, Як у грішниці святої Катерини, […]

Мислителі, допоки світ стоїть, Ви відкривали істини століть І відмітали все закостеніле, Ви боронили правду, як уміли, Невже ж дасте Землі в огні згоріть? Як добре, що у світі ви були, Що світ в огні ракет не повили Й народ збагнув своє велике право Змітати самодержців, їх держави, Як добре, що у світі ви були! […]

Мій отчий дім, де всі стежки мої Веселками ясними перевиті, Де у садах співають солов’ї, Де шлях у світи проліг у високім житі. Мій отчий дім, ти дав усе мені, Моя маленька біла моя хата Ввійшла у серце співом голосним І словом тим, яке дарує мати. Мій отчий дім, не перебудь в мені Пристанищем дитинства […]