Пісня
Тодось Осьмачка
Над садками чорна хмара плине,
ще й дощ настає,
а за мною бідна мати гине —
руки з муки в’є.
І вже хмара негодою стала,
аж небо вгина…
Підсковзнулась, глянула я, впала,
і він обмина.
Лопухи в подвір’ї мокрі, мокрі,
й лопотить вода…
Де ж ви, де, стежки сухі й широкі,
ще й тверда хода?
Чи як хмара чорна над садками,
то й дощеві час?
Чи тоді вже й милий з ворогами,
як біда на нас?
Прощай, ненько, друже неціненний:
їду в чужину…
там і пес не жде мене нужденний
у чужім тину.
І як вітер у поле засвище
руде та рябе,
я заплачу і схилюся нижче —
згадати тебе…
Ще й заплачу я не за садками,
матінко моя,
а за тими мокрими стежками,
де падала я.
Де і ти за мною й хмара разом
плакали навмір,
коли милий поза перелазом
обминав наш двір.
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!