Прилинь до мене, чарівнице мила,
І запалай зорею надо мною,
Нехай на мене промінь твій впаде,
Бо знов перемогла мене …
Прилинь до мене, чарівнице мила,
І запалай зорею надо мною,
Нехай на мене промінь твій впаде,
Бо знов перемогла мене …
Леся Українка — одна з ключових постатей української літератури. Її творчість давно вийшла за межі шкільного канону: це поезія великої внутрішньої сили, філософська драматургія, глибокі історичні сюжети, уважність до людської свободи та відповідальності.
Вона була не лише поетесою. Авторка працювала як драматургиня, прозаїкиня, перекладачка, фольклористка, публіцистка й літературна критикиня. Її твори поєднали український досвід із античними, біблійними, середньовічними та європейськими культурними мотивами. Саме тому поезія Лесі Українки залишається живою та актуальною для читачів різних поколінь.
Дивіться також: Твори Лесі Українки для дітей
Справжнє ім’я письменниці — Лариса Петрівна Косач (у шлюбі — Косач-Квітка). Вона народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (нині — місто Звягель). Її батько, Петро Косач, був освіченим юристом, а мати, Ольга Драгоманова-Косач, увійшла в українську літературу під псевдонімом Олена Пчілка.
Родина Косачів належала до кола української інтелігенції, для якої мова, культура й освіта були не формальними цінностями, а способом життя. У домі читали, перекладали, збирали фольклор, обговорювали літературу й суспільні події. Важливу роль у формуванні світогляду майбутньої поетеси відіграв і її дядько — Михайло Драгоманов, видатний історик, публіцист і громадський діяч.
Дитинство та юність письменниці тісно пов’язані з Волинню, зокрема з селом Колодяжне поблизу Ковеля. Волинські ліси, озера, народні перекази й пісні згодом стали невіддільною частиною її художнього світу. Цей глибокий зв’язок із природою особливо відчутний у драмі-феєрії «Лісова пісня».
Через тяжку хворобу (туберкульоз кісток) дівчина здобувала освіту переважно вдома. Проте це не звузило коло її можливостей. Вона багато читала, досконало вивчила кілька іноземних мов, цікавилася світовою літературою, перекладала й рано почала писати власні твори. Хвороба стала важким випробуванням, але не головною темою її біографії: поетеса залишила після себе колосальну й жанрово різноманітну літературну спадщину.
Перший вірш Лариса Косач написала дев’ятирічною дівчинкою — він мав назву «Надія». А вже 1884 року в львівському журналі «Зоря» під псевдонімом Леся Українка були надруковані її поезії «Конвалія» та «Сафо».
Псевдонім став не просто літературним підписом. Ім’я Леся Українка поступово перетворилося на символ авторки, яка послідовно утверджувала право української культури бути сучасною, сильною та рівною серед інших європейських націй.
У ранніх текстах уже яскраво простежуються мотиви, що розвиватимуться протягом усього творчого шляху: особиста гідність, боротьба проти неволі, безмежна любов до рідного краю, роль митця в суспільстві та непохитна віра в силу слова.
Першою поетичною книжкою поетеси стала збірка «На крилах пісень», видана у Львові 1893 року. Вона засвідчила появу в українській літературі нового голосу — молодого, але вже впізнаваного за інтонацією, образністю та внутрішньою енергією.
1899 року побачила світ друга збірка — «Думи і мрії». У ній значно розширився тематичний і жанровий простір. Поруч із ліричними текстами постають масштабні поеми, гостра громадянська лірика, історичні та філософські роздуми.
Третя збірка, «Відгуки», вийшла в Чернівцях 1902 року. До неї ввійшли ліричні цикли, поезії про свободу й неволю, а також драматична поема «Одержима». Ці видання важливі не лише як етапи творчого шляху — вони ілюструють, як поезія Лесі Українки ставала дедалі зрілішою, інтелектуально насиченішою та вимогливішою до читача.
Ліричний всесвіт письменниці неможливо звести до одного знаменника. Її тексти говорять про людину в момент екзистенційного вибору, про силу духу, гіркоту втрати, кохання, мистецтво й тягар відповідальності.
Одним із центральних мотивів є боротьба проти неволі. Йдеться не лише про політичне поневолення. Для поетеси неволя — це ще й страх, байдужість, духовна слабкість, звичка мовчати або відмова від власних переконань.
Не менш важливою є тема сили слова. У вірші «Слово, чому ти не твердая криця…» авторка осмислює мову як зброю. Слово для неї не є прикрасою чи ескапізмом. Воно має відповідати на виклики часу, захищати й пробуджувати суспільну думку.
У ліриці також потужно звучать мотиви надії, внутрішньої витривалості та свободи особистості. Знаковий твір «Contra spem spero!» (Без надії сподіваюсь) став маніфестом незламності та ствердженням права людини не підкорятися відчаю навіть у найтемніші часи.
Особливе місце посідає інтимна лірика. У віршах «Хотіла б я піснею стати…», «Стояла я і слухала весну», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» Леся Українка говорить про кохання, самотність, мрію та красу. Її особисті переживання виходять за межі приватного простору, набуваючи універсального філософського звучання.
Серед величезної поетичної спадщини є твори, які стали справжнім культурним кодом українців. Кожне нове прочитання відкриває в них глибші смисли.
Цей світ не можна назвати винятково світлим або лише трагічним. У ньому завжди балансує напруження між болем і надією, мрією та обов’язком. Саме тому ці вірші завжди на часі.
Леся Українка стала фундаторкою модерної української драматургії. Її п’єси не будуються на примітивному протистоянні добра і зла. Вони порушують складні питання про владу, правду, зраду та вибір людини в жорстоких історичних обставинах.
Звертаючись до античних, біблійних та європейських сюжетів, письменниця проектувала їх на сучасні їй суспільні проблеми. У драмах головним стає не екшн, а інтелектуальне зіткнення ідей, характерів і світоглядів.
Серед найвідоміших драматичних творів:
У «Кассандрі» авторка розмірковує про трагедію пророчої правди, яку суспільство відмовляється чути. У «Боярині» — безкомпромісно осмислює втрату державної суб’єктності та моральну ціну пристосуванства до імперії. У «Камінному господарі» переосмислює класичний міф про Дон Жуана, зміщуючи фокус на амбіції, владу та ціну особистої свободи.
Драма-феєрія «Лісова пісня» (1911 рік) належить до шедеврів світового рівня. Її часто сприймають лише як красиву казкову історію кохання Мавки й Лукаша, однак це глибоко філософський текст.
У центрі конфлікту — фатальне зіткнення двох способів існування. Світ Мавки уособлює красу, свободу, природну гармонію та вірність собі. Світ Лукаша поступово деградує, підкоряючись побутовому прагматизму, меркантильності та страху перед людським осудом.
Трагедія п’єси полягає не лише в розлуці закоханих. Головний біль у тому, що людина здатна зрадити власний талант («не зміг своїм життям до себе дорівнятись») і внутрішнє світло. Драма вчить обирати між зручністю та справжністю.
Леся Українка не обмежувалася лише віршуванням. Вона багато перекладала, досліджувала фольклор, писала блискучі літературно-критичні статті. Її ерудиція вражала: у текстах органічно живуть античні міфи, історія європейських народів та східні мотиви.
Через світові сюжети авторка доводила: українська література має право й хист говорити про найскладніші питання буття. Її позиція була категоричною: українська мова — це мова філософії, високої драми, якісного перекладу та інтелектуальної дискусії.
Попри виснажливу боротьбу з хворобою, в останні роки життя Лариса Косач працювала з неймовірною інтенсивністю. Саме на цей період припадає створення її найпотужніших драм: «Боярині», «Лісової пісні», «Камінного господаря» та «Оргії».
Видатна українка відійшла у вічність 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Її поховано на Байковому кладовищі в Києві. Проте фізична смерть стала лише початком її безсмертя у віках.
Письменниця назавжди змінила уявлення про масштаб українського слова. Вона довела, що воно може бути одночасно ніжним і сталевим, національно вкоріненим і широко відкритим до світу.
Її постать давно вийшла за межі стереотипного образу «слабкої хворої дівчини». Перед нами — мислителька величезної інтелектуальної дисципліни, незалежності та сміливості. У її світогляді свобода ніколи не дається задарма. Вона вимагає дій, чесності перед собою та мужності не мовчати, коли мовчання дорівнює зраді.
Для знайомства з багатогранним талантом письменниці радимо звернути увагу на твори різних жанрів, які представлені у нашому каталозі.
Читати Лесю Українку сьогодні — означає бачити в ній не лише авторку хрестоматійних цитат. Це письменниця, яка пророчо говорила про речі, що болять нам і нині: ціну свободи, національну гідність, руйнівність імперій, силу вибору та мистецтва.
Її тексти не дають примітивних відповідей, але вчать ставити правильні запитання. Саме в цьому полягає секрет того, чому твори Лесі Українки продовжують читати, переосмислювати і щоразу відкривати заново.