Сама собі дівчина здивувалася

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Ще бір не чорнів на Лемківщині в горах від сонця, ворон та відлиги, ще ріки поволі, неначе покора, котили каміння з-під криги; ще в селах ходили в шапках та кожухах статечні та стримані газди, неначе ждучи, що ось-ось завірюха спроможеться ще раз напасти; ще крики качок з великоднього диму луною не йшли понад яром — […]

Збігають дні, й нічого вже не треба. Струхлявіли бажання, мов колоди. Сокирами — все ближче — з бганок літа — Мисливці люті — й на всі кутні — дрібно. Ще око вирізняє куби, ромби, Що укладаються драбинками мелодій. Душа — потойбік неладу і ладу. Та плівка — тоншає — й водночас, ніби грубне. Єдине слово […]

…wie menschlich sie Madonnen planen… Р.М.Рільке I. Під позолоту повечір’я — прозбріш синь. Над містом сяє хмарний вирій — лунка глибінь. Над містом шерех крил небесних, крик ластівок І, ніби по минулих веснах, мій легкий крок. Так примиренно і так просто простує ніч. На ликах Карлового мосту відблиски свіч. Тоді вщухає пломінь спраги — співуча […]

Розлилися круті бережечки, гей, гей, по роздоллі; пожурились славні козаченьки, гей, гей, у неволі. Гей ви, хлопці, ви, добрі молодці, гей, гей, не журіться, — посідлайте коні воронії, гей, гей, садовіться! Та поїдем у чистеє поле, гей, гей, у Варшаву, та наберем червоної китайки, гей, гей, та на славу! Гей, щоб наша червона китайка, гей, […]

Сидить російський чинодрал, «Царя, отечества слуга», Оков поламаних жандарм, В норі і вже без батога. Він снить про трони, царський двір, Де сяяла чинів юрба, З білоруської поезії Про каторгу і про Сибір… О Русь! Прийми поклін раба! Єдина й неподільна ти, Тебе не дам я розтерзать, Державницький «оплот» змести, Згубить тебе, «родная мать»! Рабів […]