Чорна рілля заорана
Чорна рілля заорана, гей, гей!
чорна рілля заорана,
і кулями засіяна, гей, гей!
і кулями засіяна.
Білим тілом зволочена,
і кровію сполочена.
Вітер віє по долині,
лежить вояк на купині.
Накрив очі китайкою,
китайкою червоною.
Ані труни, ані ями,
ані вітця, ані мами.
Ані кому задзвонити,
ані кому затужити.
Дзвонять коні копитами,
а вояки острогами.
Летить ворон з чужих сторон,
на могилу усідає,
очі йому випиває.
Ходить мати гукаючи,
свого сина питаючи.
«Ой, я твого сина знаю,
бо я з його попас маю». —
«Скажи мені, ворон милий,
чи мій синок іще білий?
Чи ще оченьки ясненькі,
а чи уста рум’яненькі?» —
«Вже його уста синенькі,
його личко вже чорненьке;
я по личку присідаю,
очі йому випиваю».
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!