Крик Ксенофонтових фаланг…

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Ой не шуми, луже,дібровою дуже —не завдавай серцю жалю,що я в чужім краю! Ой я в чужім краю —як на пожарині,ніхто мене не пригорнепри лихій годині. Ой роблю я, роблю —робота нізащо,люди кажуть і говорять —«Сирота — ледащо!» Сирота — ледащо,не хоче робити —ой оддати, вража сина,у військо служити! Сирота втомився —на тин похилився —люди […]

В кінці греблі шумлять верби,Що я насадила —Нема того козаченька,Що я полюбила. Ой немає козаченька —Поїхав за Десну:Рости, рости, дівчинонько,На другую весну! Росла, росла дівчинонька —Та на порі стала,Ждала, ждала козаченька —Та й плакати стала. Ой не плачте, карі очі —Така ваша доля:Полюбила козаченька,При місяцю стоя. Зелененькі огірочки,Жовтенькі цвіточки —Нема мого миленького,Плачуть карі очки!

В чистім полі криниченькаНа чотири сходи,Любив козак дівчинонькуНе чотири годи. Любилися, кохалися,Та й не побралися —Тільки наші воріженькиТа й навтішалися. Руту сію, руту саджу,Руту поливаю —Ой я тебе, козаченьку,Щодня споминаю. Будь щасливий із тією,Котору кохаєш;А над мене вірнішоїДовіку не знайдеш.

Зачинені у мріях з болем правди, Ми здобувати мусимо знаття, Досліджувати людські душі й знади, Шукати ідеального буття, І все заглушувати без пощади, Що жертвує нам доля для життя, І тільки віщувати майбуття, Щоб потім зникнути, як прах, назавжди. Ілюзіями живемо, хоч нас Життя обдурювало вже не раз, Хоч потрапляєм від спокуси в скруту. Метляє […]

Ані шаблі, ані ножа Не схрестити в останнім герці! Та ж камінно-мертва душа, Те ж безлюбе і чорне серце. Вже нема хуторів і держав, Тільки трупи в житах, тільки трупи Та від хрипу кривава іржа, Що замкнула посинілі губи. Може, скажеш: зійде? проросте? Поміж ребрам хат, по дорогах Диким зіллям здіймається степ І регочеться з […]