Спокійні слова
Ґабріела Містраль
Перекладач: Григорій Чубай
Мов холодок, та істина одвічна
зійшла на мене в спалахах зірниць:
мізерна ненависть — любов велична
в житті, пропахлім золотом пшениць.
Заміним віршем лагідним, привітним
отой від крові й жовчі сум’ятний.
Фіалки глянули блакитно, й вітер
несе в долину запах медяний.
Вже розумію й тих, що молять бога;
збагнула й те, як зроджується спів.
Жага нестерпна і гора висока,
та вабить ірис, що вгорі зацвів.
І наші очі, сповнені риданням,
всміхаються, помітивши струмки.
Тягар смертей із пліч нам опадає
співучим жайворонкам завдяки.
Ніщо вже плоть не збуджує ночами.
І пристрастей погасли пломені.
Ще погляд матері такий повчальний…
Вчуваю — бог звелів заснуть мені!