Елегія
Тодось Осьмачка
Коли без сили я і сліз ходжу,
Та ще в чужій хатині,
і автора коханого держу
І не читаю в самотині,
А слухаю годинника лиш дзвін,
Та ще луну його бездонну —
Тяжкий, мов Каїн, підступає сплін
І думу підіймає сонну
З якогось темного кутка душі
Аж під ліхтар незримий туги,—
І бачу, як блищать тупі ножі
Знущань і дикої наруги…
І дума тягнеться, як здохлий гад,
Опівночі на темних травах,
І світиться, і гаситься стократ
В смердючих фосфорних загравах;
І серце завмирає і болить,
Що ще не знало в світі щастя,
І вічність пожирає кожну мить,
Яка і в зародку пропаща, —
Що всі шукання праведних шляхів
Й чола коханого в короні
Завмерли в випарах брудних горшків
І в драній свиті на соломі;
Що хочеться кричати з розпачу грудей,
Що в атрибутах рабства й бруду
Поетові назустріч кида день
Святого Каїна та Юду,
Що й люба книга не спасе від їх,
Бо із цигарки встане димом,
Коли поет під гук та сміх
Похилиться в селі під тином!..
Коментарів ще немає... Будьте першим!