Класична поезія — Сторінка 9

Красувала весна, розцвітали садки,
Як ми батька востаннє стрічали,
Як у нас, молодих, серце рвалось в шматки
Від великої туги-печалі.…

Хто-небудь в розпуці де-небудь на світі,
Хто-небудь в розпуці без причини на світі
В розпуці ради мене.

Хто-небудь сміється де-небудь …

I

Ще моя рука ма сили
та жестом відганяти зна;
на каміння брили
капле зі скель рідина.

Я чую лиш …

Коли засну навіки в домовині
Й сира земля поляже на мені,
Чи хто згада поета на родині,
Чи прийде хто …

Коли ми уперве кохались
Уранці життя навесні,
До нас ясні зорі зближались
І чулись небесні пісні.
Здіймались в душі поривання,…

В моїй хатині тепло, сухо,
Палають весело дрова;
Надворі ж оха завірюха,
Мов звір голодний завива,
І наддає пергу гризоті…

О, поклади лілеї рук
На мої очі вже слабії,
Щоб духом злинув серед мук
І в млі пашистій бачив мрії…

Не плач, моя рибко кохана,
Шануй оченята-зірки!
Я знаю, образили сп’яна
Тебе оті пані бридкі:

З тебе насміхалися знову
На …

Чого свої очі, чого свої милі
Вмиваєш гіркими слізьми?
Хіба ж ти не знаєш, що люди, як хвилі,
Байдужі, холодні, …

Місто спить. Млою густо повиті,
Маячать кам’яниці жахні…
Знишкло все; тільки збещені, ситі
Ще чигають на втіхи смачні;

Наласуючи за …

Мов бачу тихую оселю
В якомусь світлі чарівнім:
Кахляну грубу, білу стелю,
Дубовий сволок, а на нім
Медяники і легуміни…

О господи! Пробач мої благання!
Не раю я в предвічного молю –
Безжурного, святого існування,
Прозорого спокою кришталю…

За сяйвом …

Ізнов нудьга, непрохана кума!
І серце буцім жде якоїсь-то отрути…
Мовчи, бездольнеє! Недовго нам тягнути,
Доплентались, що й світла вже …

а) Спільний хор
Ніч непробудна; мов кладовище країна;
Саваном чорним укрита безмежна долина…
Ти-хо – ні думи; глухо – ні …

Коли від ненатлої муки
Огорне сумний тебе ляк
І ти свої знуджені руки
Не здіймеш до праці ніяк, –

Тоді, …

Занадто вже! Чим дихати нема!
Затягнено арканом наші шиї…
Панує зло, закублилась пітьма..
Терпець урвавсь, – але бринять надії…

Ой …

Коли, бува, в борінні за життя,
Зневірений неправдою людською,
Бажаю я й жахаюсь небуття
Під тяжкою смертельною нудьгою, –
Тоді …

Згасло світло; темрява надворі,
А на серці ж як у бурю в морі…
Знай, блукаю круг сумної хати,
І нема …