Класична поезія — Page 26

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли …

1.
Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідних стріх.

Все сниться …

Не жар ліричних малярій,
Не платонічні очі Музи —
Скінчився вік наш, кустарі,
Під рокоти космічних музик!

І над безоднями …

Je suis un filsde cette race…
E. Verhaeren

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий праправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я …

* * *

Несамовитим криком крови
Роздерлися Твої уста:
Сурмищ у рупор пурпуровий,
Вагітна бурями повстань!

Крізь чорних днів крижану …

Крізь заходу іконостас,
З нерукотворним ликом Бога,
Стомились спалені уста
Кричать анафему епохам.

Кривавляться сувої хмар —
Повстань червлені орифлами …

На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр, —
І під сурму архангела рушив воскреслий човен,…

Знов захід буряний. Недобрий.
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,
Що буде степ, руїна й вітер,

Що …

1.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій,
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так …