Та вже третій вечір
Та вже третій вечір, як дівчину бачив —
ходжу коло хати, її не видати.
«Вийди, вийди, дівчино, порадь моє серце, рибчино» —
«Не вийду, козаче, не вийду, соболю,
не буду стоять сей вечір з тобою.
Ой рада б я стояти — не пускає мати із хати».
Коло вікна стою, дрібні сльози роню,
дрібні сльози роню — слова не промовлю.
«Промов, серце, словечко, як ми любилися двоєчко,
як ми любилися, як ми кохалися — слави й поговору набиралися.
Була слава й поговір — ти ж не моя, серце, я не твій.
Допоможи, боже, на рушничку стати —
тоді не розлучать ні батько, ні мати,
ні чужая чужина, коли судилася дружина».
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!