Сага
Маланюк Євген Филимонович
Від бурі, від фйордів,
від хмурних смерекових борів,
Від скель непохитних,
що стали над ярістю хвиль,
Несуть вони силу, закуту в окрилений порив,
І пнуться вітрила, й лопочуть важкі корогви,
Звідтіль,
де бігун магнетично стискає півкулю,
Їх міць досягла розперезаного рівника,
Це їм, що пускають у звіра нехибну кулю,
Крицева ніколи ще не затремтіла рука.
Тут жінка безсила —
земля розімліла від спраги,
Розкривши чорнозем
в пекучій нестямі для всіх…
Та буря сурмить. Чую — йдете,
грядете, варяги,
Обняти, стиснути і витиснуть форму красі.
Й зачнеться ізнову від муки родильного крику.
З-під ржі тисячоліття залізом держава зросте.
І Рюрик країну ще раз нарече «Гардаріка».
І Ольгу й Олега впізнають і море, і степ.
1929
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!