З «Варязької весни»

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ой повій, повій, буйний вітре —Та з глибокого яру;Ой прибудь, прибудь, мій миленький —Та з далекого краю. Ой рад би я повівати —Так глибокі яри;Ой рад би я, серце, к тобі прибувати —Так далекії краї. Ой рад би я повівати —Так лютії морози;Ой рад би я, серце, к тобі прибувати —Так лютії воріженьки. Ой прибудь, […]

Ой пряду, пряду, спатоньки хочу. Ой склоню я голівоньку на білую постілоньку, може, я засну. Аж свекруха йде, як змія гуде: «Сонливая-дрімливая, до роботи лінивая, невістко моя!» Ой пряду, пряду, спатоньки хочу. Ой склоню я голівоньку на білую постілоньку, може, я засну. Аж свекорко йде, як вітер гуде: «Сонливая-дрімливая, до роботи лінивая, невістко моя!» Ой […]

Даремно свистами нагайки Тиран погрожує мені, Зібравши чорних сотень шайки, Кує кайдани вогняні, — Я – духу вільного нестрим, І завжди буду я таким! Що там Сибір, кати, остроги, Жандарми, мури та рови! Хоч скрутять руки мені й ноги, Хоч вирвуть очі з голови, — Я – духу вільного нестрим, І завжди буду я таким! […]

Чорноморець, моя мати, чорноморець — вивів мене босу на морозець. Ой став вітер буйнесенький повівати, ой став мене чорноморець намовляти: «Ходи, ходи, дівчинонько, ходи з нами — дамо тобі сермяжину із стрічками, дамо тобі ще й віночок із квітками, дамо тобі черевички з підківками». Дурна була, моя мамцю, послухала — їла з чорноморцем, поїхала. Я […]

Прощай, слава, город рідненький, прощай, Україно! Прощай, мій сад зелененький, прощавай, дівчино! А в тім саду, саду зеленому, де сонечко сяє, на калині, біля хати, соловей співає. Співай, співай, співай, соловейку, сидя на калині. Не журися, дівчинонько, у тяжкій годині. А я піду на край світу, буду воювати, тебе, моє серденятко, буду споминати.