Вічність

I
Була моя мати маленька,
як м’ята або як травина;
і тінь свою власну на речі
їй важко було відкидати.

Земля її ніжно любила
за легкість і злагоду в серці,
за те, що вона усміхалась
до ниви — чи горе, …

На гравюрі в злотистому полі
двоє тіл золотавих сплелись,
мов клубки, в золотім ореслі.

Перше лагідно мову веде,
його лагідно слухає друге,
і ніщо не шерехне ніде.

Подих злився із подихом вмить,
і вуста затремтіли у нього,
а довкола ніщо …

I

В холодну нішу люди твоє поклали тіло,
а я тебе сховаю на тихому осонні.
Я мала б теж заснути — вони не зрозуміли, —
й лежати біля тебе в підземному полоні.

Тебе я поховаю, як сонце стане низько, —…