Ой із-за гори та буйний вітер віє

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,де ж ти, хмелю, зиму зимував, що й не розвивався?» —«Зимував я зиму, зимував я другу,зимував я в лузі на калині — та й не розвивався!» «Ой сину ж мій, сину, сину молоденький,де ж ти, сину, нічку ночував, що й не роззувався?» —«Ночував я нічку, ночував я другу,ночував я […]

I. Твоя, що майже смертна, тиша Не впокорила й не лягла Глухою тінню. Ні, скоріше — Війнула помахом крила, І — увесь — увага, увесь — напруга — Я прислухався і тремтів На голос матері і друга, На дівчини далекий спів. І ось розпалася завіса Туману, снігу, самоти — За смугою тонкою лісу, За сизим […]

Тин із пожеж на захід упав, сонце вдавив у степи… там під житами козак умирав, кров його в землю текла крізь піски. З паном не бився козак за жупан, тяжко з ним бився за волю в степу: пояс червоний йому розірвавсь гострим багнетом, де ниви ростуть. Журиться жито, схилившись у луг. Колос, мов камінь, втопило […]

В чистім полі, на роздоллі, Одинокий хрест стоїть; Поле чисте по неволі: Всі вчорашні муки, болі В собі чорний гріб таїть. Де-де чорне попелище, Зброя кинена лежить, Лиш понуро вихор свище По пустому бойовищі, Де лягло життя спочить. Чорний ворон сів і кряче На похилому хресті, Тільки й спомину неначе: Вихор свище, ворон плаче По […]

I. Необорима сонячна заглада — Віки, віки — одна блакитна мить! Куди ж поділа, степова Елладо, Варязьку сталь і візантійську мідь? Від синіх меж до сіверських україв Широчина нестримано росте, Мов на бандурі велетенській грає Співучим вітром припонтійський степ. Гарячий день розлив пекуче злото І сам втопивсь у соняшнім меду, Й крізь спокій цей єдина […]