Регіт
Тодось Осьмачка
Море Середземне шумить,
хвилями дзвонить
в боки пірамід африканських,
хлюпають ріки криваві в долинах віків
у круті костяні береги із людей…
І чую крізь гомін стихій
над тілами рабів
свист батогів…
берегами женуть кислооких,
немитих і голих;
падають, гинуть, як мухи під зиму,
в долинах Єгипту, Еллади та Риму
й середніх віків…
Свист батогів!..
З їх посвистом хижим єднаються в пісню
і наші пожежі, і ревища, й дим, і чади,
як брязкіт кадила та ладан у церкві…
Свистять батоги,
кліпає сонце,
і бризкає кров аж у стелю світів;
із крапель кривавих зростають зірки,
а зорі на небі,
як в полі волошки, зривають поети
і в’яжуть вінки
на білії чола коханим своїм…
Філософи мудрі моря піднімають
у чашах гранітних нагори під сонце
і ріки сплітають у косу землі,
а правди не знайдуть…
Кров бризкає в небо, і зорі цвітуть…
Гей, земле!
Диявольський регіт твій чую
у шумі мільйонів планет
в мільйонах віків,
і хочеться плюнуть з одчаю,
голе, земле-мамо,
щоб випекти пляму-пустелю
на спині твоїй,
як вічне тавро арештантське,
і димом пропасти в безодні часу!
Коментарів ще немає... Будьте першим!