Несамовитим криком крови

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ой да світи, місяць, ой да світи, ясний, гей, ще й полуночная зоря! Ой та й просвіти ж ти милому дорогу, гей, куди милий уїжджа! Милий уїжджає, мене покидає, гей — остаюся я сиротою. Ой да сиротою, та ще й не простою, гей — ні дівкою, ні вдовою, ні дівкою, ні вдовою — покриткою молодою, […]

Іще сонце не заходило, а до мене щось приходило. Приходила моя матінка, приходила моя рідная, приходила моя вірная, вона ж в мене не обідала, тільки мене та одвідала, вона ж в мене не полуднувала, тільки мене приголубила, вона в мене не барилася, тільки сіла, пожурилася. Проведу я свою матінку, проведу я свою утінку, за три […]

Світи, місяцю, не вечорися, Ой їдь, мій милий, та й не спізнися. Вже твоя вечеря пилом припала, Вже твоя мила смутненька стала. По плечу кіска розпустилася, По личку слізка покотилася.

Із-за гори вітер віє, а в долині тихо, добре було на Вкраїні, а тепера лихо. За молодих панів стало трудно на роботу: весь тиждень на панщині, а собі в суботу. А в неділю до схід сонця в усі дзвони дзвонять, десятчики під віконню на панщину гонять. Чоловікам за неводом рано-рано встати, старим бабам крупи дерти […]

Із безодень світу вилітає рев, кида хвилями між зорі сивий океан. Гасить сонце, миє місяць; старі кості матері-землі лиже. Трусить гривою у горах, гори бахкають, як грім; піском вітер їх розносить у чотири руки в світ. А над водами-морями крильми хмари ріже сокіл та безоднями-очима сонце вище підійма!.. Хай лютує, кида хвилі у простори океан! […]