Стихія

<p>Вмерло море якоїсь ночі —<br />у тісних берегах зібгалось,<br />наче зморщилася накидка,<br />що пожбурена геть недбало.</p> <p>Як хмільний альбатрос ширяє,<br />як втікає дрібне звірятко, —<br />до останнього виднокраю<br />понеслось на валу дев’ятім.</p> <p>Як обкрадений світ нарешті<br />вже прокинувся ранком раннім,…</p>

<p>На зеленому роздоллі,<br />де чебрець, де трави й квіти,<br />наче ждав, мене стрічає<br />Вітер.</p> <p>То крутнеться біля мене,<br />то летить несамовито,<br />мов пустун, що матір хоче<br />подражнити.</p> <p>То обніме ніжно, зграбно,<br />як йому лише й зуміти,<br />то почне моїм одінням…</p>