Стихія

Вмерло море якоїсь ночі —
у тісних берегах зібгалось,
наче зморщилася накидка,
що пожбурена геть недбало.

Як хмільний альбатрос ширяє,
як втікає дрібне звірятко, —
до останнього виднокраю
понеслось на валу дев’ятім.

Як обкрадений світ нарешті
вже прокинувся ранком раннім,…

На зеленому роздоллі,
де чебрець, де трави й квіти,
наче ждав, мене стрічає
Вітер.

То крутнеться біля мене,
то летить несамовито,
мов пустун, що матір хоче
подражнити.

То обніме ніжно, зграбно,
як йому лише й зуміти,
то почне моїм одінням…