Класична поезія — Сторінка 3

Ще гори куряться від снігу,
сім стріл неначе сім пісень,
і юнака вітає день
окриленим найменням: Ігор.

Горять скрипки в …

Розгорнулась земля, наче книжка
(дороги, дороги, дороги).
Зашуміла трава і принишкла,
простелилась нам юним під ноги.

Тільки небо і тільки …

Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито.
Нині вже інший є світ, може зісталось клейно.
Іноді вийму старий, запорошений, …

Ці слова схвильовані,
ці слова неспокійні, грізні.
Їддю часу опльовані,
наче коні, бичовані
батогами, злітають пісні.
Це тобі я складаю …

Каштани в ранок сивий, попелястий
шуміли над твоїм вікном.
Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти
турбот, пісень та мрій …

Вже спалюється день на вугіль ночі,
росою вечір трави з попелу полоще,
і ляк, мов свердел, твоє серце точіть,
і …

Схилились два самітні клени,
читаючи весни буквар,
і знов молюсь землі зеленій,
зелений сам, немов трава.

Оброслий мохом лис учений…

1

Навіщо ти прийшла до мене
й застукала в вікно?
Навіщо серце б’є шалене,
а думка з ним водно?
Навіщо …

Хто ж потребує слів твоїх?
Чи той, що важить хліб і сіль,
чи той, що відсотки рахує,
чи той, що …

Мов бура плахта, хмара круків
сідає на дахах бриластих,
і місяць, звівши сині руки,
немов пророк, став місто клясти.

За …

До моєї пісні

Крутиться світ весняний і зелений.
Ясень співає, і серце співа.
Пісня натхненним кружля веретеном,
на веретені срібляться …

Над лугом буря свище, наче пуга,
і вітряна кряжами кряче пря,
мов не ліси хвилюють, а моря,
та в серце …

Палкий, нічим незаспокійний,
ловлю слова, мов барвні скельця.
Як же ж я терня туги рвійне
з корінням вирву з штольні …

Кінчаючи цієї книги
співні, п’янливі сторінки,
не думай, друже, що у них я
горіти зможу крізь віки.
Із поривань, натхнень, …

Закони “біосу” однакові для всіх:
народження, страждання, смерть.
Що лишиться по мені: попіл слів моїх,
що лишиться по нас: з …

Дубове листя, терези купців, цигани,
щоденний гамір і щоночі вічні зорі.
Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана
за кожний зайвий …

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,…

На синьому безмежжі океану,
де не догляне навіть людське око,
високо, аж до хмар, в імлах глибоко
самітний острів серед …