Гиля, гиля, сірі гуси

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

I Глибока осінь павутину На берег тягне з-під млина, Де перестояну калину Ламає дівчина мала; Гуде від ціпа жовта тиша, Як у неділю дзвін в гаю, А на кулі хазяйка рижа Сорочку зашива свою І повідає, як надворі Шуміла ніч вогнем з громів І цуценя коло комори Вищало мокре у рові; А комсомолець в ліжку […]

Не дай, Боже, в чужім краю згинуть у неволі… Т. Шевченко Гей, на північній чорній чужині Зима снігами землю покриває, Гнуться вітами ліси до рік Від ваги великої снігів, Що на сосни та дуби лягає… Сніги летять і порошать Все по рязанському шляху, Поміж ровами путь пушать: Ото Діброві-козаку На далеку Україну, На Славутицю ріку. […]

За полем поблискує смужка пшениці Дозріла – на соннім лісів рубежі; Колосся схиляється аж до межі В сумному шептанні: «А де мої жниці?» І жниці прийшли – молоді, міднолиці; В снопи кладучи колоски-сторожі, Зашастали глухо серпи, як ножі, І співи прадавні знялись, наче птиці. Там пісня пливе, і пливе в небеса, Крізь біле колосся проходить […]

Як зжерла все — за мить — моя провина І — на півнеба — пащеку неситу. І болю присмерк, й Евменід присутність, Що — з мороку, як спалахи червоні, І від землі — ледь вловне коливання. Як звузивсь шлях — і спереду і ззаду, І голосіння поглина безодня. Камінням обернулись теревені, Що вже по той […]

З ліса череватого вітри та буйволи котили сонце по луках зелених, через Ніл глибокий до тих берегів, де небесним плесом розцвівсь океан. Крихти зоставались тропічного сонця у кущах холодних ситої трави. Журавлі збирали їх та із криком повним розставляли крила на моря і землю й напинали небо туго, наче лук. Неба понад нільського клапті у […]