Ой одбила щука-риба

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким —там орала дівчинонька воликом чорненьким. Орала, орала — не вміла гукати,та й найняла козаченька на скрипочку грати. Козаченько грає, бровами моргає —вража його мати знає, на що він моргає: чи на мої воли, а чи на корови,чи на моє біле личко, чи на чорні брови? Воли та корови усі […]

Смутний вечір, смутний ранок, десь поїхав мій коханок. Десь поїхав та й бариться, серце ж моє печалиться. Десь поїхав та й немає, серце ж моє умліває. Ой вийду я на той ганок, чи не їде мій коханок. Ой він їде, а я бачу, він сміється, а я плачу. Він сміється ще й моргає, нагайкою коня […]

Кинув чумак село рідне, щоб шукати долі інде. В сірій свиті, йде не хутко, ще й з верби пригубив дудку. Гей, гей — путь-дорога далека. Ой де обрій з небом злився, туди й чумак похилився, бо аж там, аж там дівчина, мандрівки його причина. Гей, гей — путь-дорога далека. А з-за лісу чорні хмари випливають […]

За шматок хліба, чорного хліба, Бідак свою душу дає, Топить у рабстві мрії й надії, Життя безталанне своє. Щоб подолати злидні та голод, Він мусить забути навік Людяність, думи ясні й високі, І все, чим живе чоловік. Царський невільник, панський невільник, Цареві і пану слуга: Тому солдатом, тому пахолком Він служить під свист батога. Мусить […]

«У тих піснях, як в чорних водах Стіксу, Відбилося криваве лихоліття.» — Л. Українка (закреслено в автографі «Суворий Дант…», 1898) Напружений, незломно-гордий, Залізних імператор строф — Веду ці вірші, як когорти, В обличчя творчих катастроф. Позаду — збурений Батурин В похмурих загравах облуд, — Вони ж металом — тогіїигі — Сурмлять майбутньому салют, Важкі та […]