Над моєю хатиною

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

За полем поблискує смужка пшениці Дозріла – на соннім лісів рубежі; Колосся схиляється аж до межі В сумному шептанні: «А де мої жниці?» І жниці прийшли – молоді, міднолиці; В снопи кладучи колоски-сторожі, Зашастали глухо серпи, як ножі, І співи прадавні знялись, наче птиці. Там пісня пливе, і пливе в небеса, Крізь біле колосся проходить […]

Брала дівка льон, льон — та ще й конопельку; добралася дівка до сирої земельки. «Ти, сира земелько — прийми отця й неньку, прийми отця й неньку, мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила. Як прийде субота — все чужа робота; як прийде неділя — сорочка не біла».

Засвистали козаченьки в похід з полуночі, — заплакала Марусенька свої ясні очі. Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися, та за свого миленького Богу помолися! Стоїть місяць над горою, а сонця немає… мати сина в доріженьку слізно провожає: «Іди, іди, мій синочку, та й не забавляйся, за чотири неділеньки додому вертайся!» «Ой рад […]

Тече вода з-під Дунаю, ще й з-під синього моря — хто не служив у багатиря, то той не знає горя. А я служив у багатиря — та й горенько знаю: пізно ляжу, рано встану — та роблю, не гуляю. Посилає мене пан-хазяїн та у поле орати, а хазяйка свою наймичку — та волів поганяти. Оре […]

IБула моя мати маленька,як м’ята або як травина;і тінь свою власну на речіїй важко було відкидати. Земля її ніжно любилаза легкість і злагоду в серці,за те, що вона усміхаласьдо ниви — чи горе, чи радість. Любили її немовлята,і старці, і трави, і світло,що завжди за вродою тужитьі їй поклоняється завжди. Любов через неї з’явиласьнепоказна — […]