А ще сонце не заходило
А ще сонце не заходило —
а зробилась темнота.
А нещаслива та дівчина,
котра любить козака.
А козак їде в чисте поле —
зостаюся я сама.
Та зостаюся я сама —
ні дівчина, ні вдова,
ні дівчина, ні вдова —
рекруточка молода.
А ще сонце не заходило —
а зробилась темнота.
А нещаслива та дівчина,
котра любить козака.
А козак їде в чисте поле —
зостаюся я сама.
Та зостаюся я сама —
ні дівчина, ні вдова,
ні дівчина, ні вдова —
рекруточка молода.
How useful was this post?
Click on a star to rate it!
Average rating 0 / 5. Vote count: 0
No votes so far! Be the first to rate this post.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила? Чого ж і я така смутна, чи не мати била? Мене мати та й не била — самі сльози ллються. Од милого людей нема, од нелюба шлються. Прийди, милий, подивися, — яку терплю муку! Ти хоч в серці, та од тебе беруть мою руку. Спіши, милий, рятуй […]
Крутий берег, крутий, річенька бистренька, далеко від мене рідна стороненька. «Ой повій же, вітре, з рідної країни, принеси вістоньку любої дружини! Ой повій же, вітре, з мої сторононьки та скажи, що роблять дрібній дітоньки!» Віють, віють вітри, та все з холодами — «твоя дружинонька скована панами!» Віють, віють вітри, та хто знає звідки… дожидають батька […]
Я знов ходжу з уявою важкою, затримуючи думам хід, яка обкинута кругом косою, немов Чумацьким Шляхом світ. Я знов люблю царівну русокосу, яку стрічають квітки та трава, вона ж, поцілувавши тільки розу, ховається за дерева і не турбується, чи крик зозулі долине до її двора, чи хтось там похитнувся, мов від кулі, від дівчини ще […]
Зорі плинули на хмарах, курів сніг з небес; ішли люди всі у парі, а я ждав тебе. Замок стіни свої чорні над містом тримав, ріки зір в нічній безодні, мов гребля, спиняв. Нили люди в його залу, несли юний сміх, запорошений снігами, як гомін лісів. І той замок підпирали та й колони дві… там я […]
Боже, скільки щедрот Творить воля твоя! Де ж мій дім, мій народ, Де вітчизна моя? Де ж ти, славна сім’є Без панів і рабів? Де той люд, що своє Поважав і любив? Рідних співів та свит Не соромився він! Де той люд-ясновид? Де веселощів дзвін? Веселився народ, Аж гриміло село. Веселіше стокрот Всюди щастя цвіло. […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!