Брала дівка льон дрібненький

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Скажи, скажи, серце, правду — нехай же я буду знати: чи з великою мені радістю до тебе прибувати. «Прибудь, прибудь, мій миленький — ой я тобі рада буду; я ж без тебе усю ніченьку, як сива голубка, гуду». «Ой де ж же ти, моя мила, та із шовку зшита — що ти мене додержала аж […]

Ой у городі копаночка, Там купалася ластівочка, На бережині сушилася, Дівка Ганнуся журилася. А ще рушничка не попряла, А вже старостам слово дала, А ще рушнички на верстаті, А вже старости давно в хаті.

Мов холодок, та істина одвічназійшла на мене в спалахах зірниць:мізерна ненависть — любов величнав житті, пропахлім золотом пшениць. Заміним віршем лагідним, привітнимотой від крові й жовчі сум’ятний.Фіалки глянули блакитно, й вітернесе в долину запах медяний. Вже розумію й тих, що молять бога;збагнула й те, як зроджується спів.Жага нестерпна і гора висока,та вабить ірис, що вгорі […]

По тисячу поцілунках, Ще й ще по одному, Цілував тебе б я, серце, І не кидав дому. Що один солодкий, другий Солодший за того, Цілував тебе б я з ранку До ранку другого. По тисячу поцілунках Розстатись не сила, Якому б з них буть останнім, Не відаю, мила.

Коли я їхав у простір, що сніг гойдав, мов піну, гадаю, що не побачу гір а вас… а вас зустріну. Гадав, що око, мов с гріла із луків непокірних, не досягне в гнізді орла серед лісів нагірних, а ваше серце упаде і розворушить нути: що вас, що вас, а не людей, шукав поет забутий… Коли, […]