Ой у полі криниченька одна

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

«Ой попливи, вутко, проти води прудко, та накажи матусеньці, що я умру хутко!» Вутоньки немає — матінки не буде, десь за мене, молодую, навіки забуде! «Ой полети, галко, де мій рідний батько, нехай мене одвідає, коли йому жалко!» Галочки немає — й батенька не буде, десь за мене, молодую, навіки забуде! «Ой полети, орле, де […]

Ой не рости, кропе,високо та й у городі —ой не ходи, старий,коло моїх ворітечок! Ой не топчи, старий,кудрявої м’яти —я того старогоод роду не любила, по його слідочкукаменем покотила —ой як тяжко-важкокаменю котитися, а ще тяжче-важчестарому женитися! Ой порости, кропе,високо та й у городі —ой походи, молоденький,коло моєї хати! Ой потопчи, молоденький,кудрявую м’яту —того молодогоод […]

А ще сонце не заходило — а зробилась темнота. А нещаслива та дівчина, котра любить козака. А козак їде в чисте поле — зостаюся я сама. Та зостаюся я сама — ні дівчина, ні вдова, ні дівчина, ні вдова — рекруточка молода.

Ми споконвіку так господарюєм, брате: То сіємо, то жнем, то орем переліг; Весною журавлів стрічаємо з доріг Далеких, восени їх будем виряджати… І споконвіку нас пани й царі в солдати Беруть і на війну женуть проти своїх. За нашу кров огонь іде до наших стріх, Пожежі косять все, що в хаті й біля хати. Господарюєм […]

Ох, недоле моя чорнопера, відведи від моєї душі кожну діву, що любить озера і дзеркала, мов води в глуші, бо вона відчуватиме й шкуру у фрізера, що робить і зиск і на нігтях жарінь манікюру, гарячішу за сонячний блиск. Бо вона на кожнісінький дотик його пальців, голодних на гріх, розтулятиме радісно ротик у лукаво-схвильований сміх. […]