Ой у городі роман-зілля

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Ой у полі три криниченьки,Любив козак три дівчиноньки —Чорнявую та білявую,Третю руду та поганую. «Що чорнявую з душі люблю,На біляву залицяюся,А з рудою-препоганоюХіба піду розпрощаюся!» Чи всі ж тії та сади цвітуть,Що зарані розвиваються?Чи всі ж тії та вінчаються,Що любляться та кохаються? Половина та садів цвіте,Половина обсипається;Одна пара та вінчається,А другая розлучається. «Чи я ж […]

(уривок з поеми) Мамо, моя мамо, Що ти ворожила, Як мене малого В колиску ложила? Мамо, моя мамо, Що ти накликала, Як мене малого Вночі колихала? Як водила ранком У полі на ріках І вчила ходити, До схід сонця бігать… А йшла через села На мости рибальські Дівчат зустрічати У вінках купальських, Яку ти чорняву […]

1. Завжди напружено, бо завжди — проти течій, Завжди заслуханий: музика, самота. Так, без шляху, без батька, без предтечі. Так — навпростець — де спалює мета. Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути, Тим криком, що горить в кривавім стиску уст, І знать, що випало — загаснути забутим, І спомином кінця — кісток народних хруст. […]

Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступила дівою на землю Троянію, восплескала лебединими крили на синім морі у Дону, плещучи, упуди жирня времена. «Слово о полку…» I. Прокляттям, прокляттям ця назва, Це світле і тихе «поляни» Мешканцям залитої кров’ю І п’яної кров’ю землі — З обличчям у розтерзаних язвах, З очима в кривавім тумані, Чиї […]

То не свисти зимової віхоли Над землею шумлять і гудуть, — То мучителі злобно задихали, То в кайдани робітних кують. То не ворони чорні ввихаються Коло трупів та мертвих очей, То жандарми гуртами злітаються Катувати закутих людей. То не води бурхливі, не повені Розлились по сумнім бережку, То, вмираючи в битві, знедолені Кров свою проливають […]