Смутний вечір
Смутний вечір, смутний ранок,
десь поїхав мій коханок.
Десь поїхав та й бариться,
серце ж моє печалиться.
Десь поїхав та й немає,
серце ж моє умліває.
Ой вийду я на той ганок,
чи не їде мій коханок.
Ой він їде, а я бачу,
він сміється, а я плачу.
Він сміється ще й моргає,
нагайкою коня крає.
Нагайкою коня крає,
всю Вкраїну об’їжджає.
Як об’їхав всю Вкраїну,
пустив коня на долину.
Пустив коня на долину,
а сідельце під калину.
А сідельце під калину,
сам ліг спати на годину.
Спав годину, спав другую,
ще й третюю щасливую.
Добра була годинонька,
що прибула дівчинонька.
Та й боїться приступити,
щоб козака не збудити.
Та вирвала травиченьку,
та вдарила по личеньку:
«Вставай, козак, годі спати,
бо йдуть турки коня брати.
Бо йдуть турки з татарами,
возьмуть коня з поводами.
Возьмуть коня ще й сідельце,
тебе заб’ють, моє серце.
Возьмуть коня — другий буде,
тебе заб’ють — то жаль буде».
Коментарів ще немає... Будьте першим!