Колісниця
Тодось Осьмачка
Од північних льодів,
од глибоких, мохнатих,
далеких снігів
ще й не битими шляхами,
а кривавими манівцями
по шляху нічної птиці
щось велике, необоре,
мов сторуке люте горе,
прошуміло по Вкраїні
на незримій колісниці.
Як шуміло, як летіло —
сонце селами ясніло
і травою-муравою по гаях, лугах
весніло.
Церкви божі в кришталеві дні погожі
молоділи та біліли на майданах, роздоріжжі;
любо святами пишались
людом радісним —
як сонце в росах,
мов колосся наливалось.
А в той ранок, як не стало колісниці,
села небо засмалили пожарами
та розхристались риданням,
а поля,
лани зелені в багряницю з кривавиці
одяглися й простяглися,
мов на муках-катуванні!
Скрізь долини
та могили,
кручі дикі,
шляхи биті та великі
гнилим трупом зачорніли,
черепами, кістяками, мов снігами, забіліли…
А бурхливий буй-вітрисько по землі од гір гогоче,
як зубами, у старих лісах дубами
хилитає та скрегоче,
піщані здійма тумани,
гуде-стогне над кістками
та й хоронить під пісками…
Як на дощ ворони крячуть,
крильми небо чорно мрячуть,
за Батієм хижо плачуть,
у долинах клюють очі, мертві очі парубочі…
Од пожеж у видні ночі
люди тінями блукають, над руїнами ридають,
їм лисиці та собаки із ярів одповідають…
А крізь крики
на пожежах,
виття дике
по ярах, шляхах і межах
чути: гупа
тяжко молот…
У просторах
по кістках — в великих горах
у гарматнім громі гупа —
голий Голод!
1920
Коментарів ще немає... Будьте першим!