Скупа природа наших середмість: на тлі домів, незрима і знищима, хода дерев. Читаймо це очима з повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей камінний кущ, і цей букет на сходах, і цей вітраж, мов кольоровий подих сухих суцвіть — осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, віконний цвіт […]
Мав я прегарну здатність (чи то хворобу): двійко голуб’ят у череповій коробці. В ротову мою порожнину, від крику аж пурпурову, зазирали медики, ворожбити та інші знаючі хлопці. Як я вами пишався, мої крилаті кристали, пернаті мої мучителі з давніх полотен!.. Ціле літо об мене крилами терли і туркотали, заснувавши в моїм черепі містечко Туркотин. А […]
Весна виникала, де тільки могла: трава на фронтонах, дощі і сухоти, і тепла бруківка. Весна була зла. Блукаючі танки і рештки піхоти вертались nach Osten. Черешня цвіла, і груди, сповиті в паси портупей, зітхали в жаданні нових епопей. Костел описали — від нефів до веж, а все ж залишили стояти на площі, забивши дошками всі […]
Лукавий біс, породжений хвалою, липкий та сласний, сотворив туман і, зграбно зістрибнувши з аналою, повів тебе в сади своїх оман… Ти бачив силуетів довгу свиту, непевну і розмиту, як мара, і ти гадав, що то — картина світу або принаймні хоч дотепна гра — лягали на папері чемно й штивно уламки поз, гримас, і слів, […]
Там верби золоті й дзеркальні ріки, де стигнуть колихливі тіні риб, там у криницях зорі, мов горіхи, і скрипки перестудженої скрип… Таке тобі життя, як медівник, ще років тому десять або вісім, а нині в місті тихо, наче в лісі, і місяць понад ратушею зник, але ж було, було — як медівник!.. Так, двадцять сім […]
Про дівчат. Вони тут не стільки юні, скільки терті — заграють і Казанову. Розквітають пізніше, десь так в іюні, чи то в червні (пробач, забуваю мову). Привселюдно поводяться вкрай вульгарно, вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі, одягаються, правда, достатньо гарно: так колись одягалися вже в Європі. Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу спокушань. Зірок хоча й […]
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій… Я — ваш отець, тож будьте мені вірні! (які невірні рими в голові!), але коли до серця входять вірші — прекрасні, наче крила голубів, які тоді надії!.. З риторик і поетик академій […]
По той бік пристрасті народжується ніж. Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав їй черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: “Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку”. (Той саме відбував за зґвалтування). Вона була любов […]
о скільки конику-братику крутих чудасій на світі дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари якого лисого чорта з яких попідземних фаун та й зрадили нас […]
Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу. Моя ніч — ніби голка в горлі вічна. Я собі підчепив тут одну хворобу. Нею можна пишатись. Вона психічна. Ця психічна хвороба, тобто кохання, всі ознаки її описав Авіценна: не дає зітхнути синдром махання і потреба здохнути здоровенна. Я нормально писав непогані вірші, міркував про […]
…такої зелені не бачено сто років, а може, й більше! Все вповите нею. Ліси кущів безмовні та глибокі: вигадуй річку, просіку, алею, закриті, ще не впізнані. Можливі колона, арка й біла, мов папір, сумирна вежа, рівня дикій сливі (ростуть обидві з незбагненних пір). Так зелено, що смійся або плач між двох лісів, і невблаганний м’яч […]
У нього палка потреба, у нього жадання слізне: окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, а там сутерени вищі: у сутінках — мерехтіння і сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, і небо лоскочуть вії, коли в полудневу пору від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, а поруч […]
Опис автора поки що відсутній.
