Двадцятий вік
Забашта Любов Василівна
О крематоріїв ядучо-чорний дим.
І космосу тривожні чорні ями…
Двадцятий вік! Він славен не богами,
Але й не димом чорним і рудим.
І не війною, що із краю в край
Пройшла по всій землі, по людських душах,
Не душогубками, що квіт народів глушать, —
Він готував нам щедрий урожай.
Вродилося, бо сіялось в громах
Таким вродливим, смілим поколінням,
Яке на плечі узяло сумління
За світ, що вже був мало не зачах.
Ніякі рейгани не можуть зрозуміть,
Що цей похід подібний до потопу,
Ви чуєте, земля аж стугонить,
Дивуючи Америку й Європу.
То Африка підводиться з колін,
Від Ємену, Гвінеї, Сенегалу
До папуаських джунглів і рівнин,
Де з рабства вже колонії повстали…
І рабство скинули з похилених плечей,
І випрямили гордо свої спини,
І кожен з них відчув в собі Людину,
Сяйнувши сонцем волі із очей.
Двадцятий вік… Я знаю, славен він
Не храмом сатани у Сан-Франциско,
Не бізнесменів неймовірним блиском,
А духом волі гноблених людей.
Народів світу вже не залякать
Ракетами, дарунком Пентагону,
Народів волю не приспать безсонну,
Як не згасить повстанських вже багать!
Коментарів ще немає... Будьте першим!