Захід сонця

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

А вечір пролітає, наче крижень, черкнувши місто синіми крильми. У непритомне полум’я наближень ми вже йдемо, покірніші, як ми. Це як гіпноз, як магія безодні, як струм жаги, що в голосі болів, коли вуста пекучі, аж холодні, уже не здатні вимовити слів.

Без шкіри — на вітрі Пустеля — колоратура З ацитиленовим кар’єром смерти. Щораз розпеченіші кола Нескінченної повивальні. На щаблях прискореного розпаду Самі бані, куби Й паралелепіпеди. Всесвіт — відірваний ґудзик, Що знову — в сміттярку хаосу. Ні прихистку, ні слова, Ні калюжі питної води. Світанок. Вечір. Світанок. Твій подих фіалково-свинцевий. Твій подих ніжний і молочно-перлистий. […]

Гей, колись була розкіш-воля, а теперенька — недоленька. А теперенька — недоленька; та болить серце й головонька. А чорна хмара наступає, а дрібен дощик накрапає. А дрібен дощик накрапає, а мати сина научає: «Та слухай, сину, мого слова, та не йди нігде, сиди дома!» Син матері не послухав, осідлав коня та й поїхав. Менша сестра […]

Чи це ж тая криниченька,Що голуб купався? — гей, гей, гей! —Що голуб купався.Чи це ж тая дівчинонька,Що я женихався? — гей, гей, гей! —Що я женихався. Чи це ж тая криниченька,Що я воду пив? — гей, гей, гей! —Що я воду пив.Чи це ж тая дівчинонька,Що я полюбив? — гей, гей, гей! —Що я […]

Чогось мені чудно, чогось мені дивно — що мого милого звечора не видно. Не видно, не видно — ніде не видати; на жовтім пісочку два слідочки знати. Гей, один слідочок — то мого милого, а другий слідочок — коня вороного. Ой піду я, піду в вишневий садочок — та вирву я, вирву кленовий листочок; та […]