Зима з весняним ухилом

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Скупа природа наших середмість: на тлі домів, незрима і знищима, хода дерев. Читаймо це очима з повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей камінний кущ, і цей букет на сходах, і цей вітраж, мов кольоровий подих сухих суцвіть — осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, віконний цвіт […]

Ой матінко-зірко — як у строку гірко: куди хилять — то й хилюся, бо я всіх боюся. Ой матінко-зоре — яке в строку горе: ні достигти, ні допити, ні сісти спочити! Ой матінко-вишня — чи я у вас лишня, що ви мене туди дали, де я не привишна? Ой матінко-пава — тепер я пропала, що […]

Тануть гори й пасовища,повертається червонев свою кузню сонце; гаснутьвсього світу шуми й дзвони. Розпливаються дерева,сад неначе в землю тоне,і моя гора повільношпиль і крик свій затопляє. Геть ідуть усі створінняв забуття, все — безборонне.Котимось і ми так самов ніч невидиму, мій хлопче.

Ой у полі вітер віє, а жито полоніє —а козак дівчину та й вірненько любить, а зайнять не посміє. Ой тим її не займає, а що сватати має —ой тим же він та й не горнеться, а що слави боїться. Сидить голуб на черешні, а голубка на вишні —ой скажи, ой скажи, серце-дівчино, а що […]

Одну я вбила в собі —я ж її не любила!Була вона квіткоюкактуса скеляного. Була вона тим вогнем,що не знає остуди.За спиною і в ногахнебеса були в неї. Вона не спускалася внизглянути в очі водам.Де відпочивала, тамскручувалися травивід подиху вуст її,від жарини обличчя. А мова її теклагусто, немов живиця,щоб у полон красивийїї не взяла свобода. Не […]