До Галичини

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Крутий берег, крутий, річенька бистренька, далеко від мене рідна стороненька. «Ой повій же, вітре, з рідної країни, принеси вістоньку любої дружини! Ой повій же, вітре, з мої сторононьки та скажи, що роблять дрібній дітоньки!» Віють, віють вітри, та все з холодами — «твоя дружинонька скована панами!» Віють, віють вітри, та хто знає звідки… дожидають батька […]

Днів тринадцять-п’ятнадцять минуло —цуценята розплющили очіі побачили світ цей великий,відчуваючи радість і острах.І живіт материнський уздріли,двері нашого спільного дому,і духмяних азалій цвітіння,і сліпучого світла потоки. І себе — одні одних — впізнали:попелясті, руденькі і чорні.Наче білки, грайливі та вправні,вже вовтузились, звівшись на ноги,і побачили материн погляд,і мене, що не стримала зойку. О, якби ж то […]

Я дівчину любив, люблю і нині, й вона мені сказала в пізній час: «І сонце й місяць розійшлись в долині… шліть старостів, і я піду за вас». І зникла в яр… Я ж вибіг на висоти дивитися на стежку на снігу, з якої сонце сяло, повне цноти, як на стеблі лілея на лугу. І я […]

І. В твою далеку синь я обрій відчинив, Знемігся і припав — ковтати подих любий,— І сонцеокий день крізь дим далечини Блакитним леготом і пестить, і голубить. І в очі широчінь повіяла страшна, І простір — свист степів — пронизує вітрами. Це ж тисяча-яка засвітила весна? Укотре ж це гряде Ярило із дарами? А ти […]

Із самого вершечка гір кудлаті позвисали мряки, що навіть прапор прапоганський не поворушить гілляки. А я похилений своїм єдиним, як і смерть, відчаєм — туди, туди, де з цегли дім до сонця вікна повертає. Гуде… де й ваше у яру темніє чародійством каста… І обнімаю вже стару смереку, щоб на дно не впасти. І горе […]