В чаду любові
Атаманюк Василь Іванович
Що за чар в твоїм цілунку,
А в обіймах – рай без межі,
Що за жар в твойому тілі,
Що за казка в тій одежі
О, чаруй мене цілунком!
Оп’яни мене в обіймах,
І спали мене любов’ю,
Загорнувши в шатах стрійних.
Що за чар в твоїм цілунку,
А в обіймах – рай без межі,
Що за жар в твойому тілі,
Що за казка в тій одежі
О, чаруй мене цілунком!
Оп’яни мене в обіймах,
І спали мене любов’ю,
Загорнувши в шатах стрійних.
How useful was this post?
Click on a star to rate it!
Average rating 0 / 5. Vote count: 0
No votes so far! Be the first to rate this post.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Ой не цвіти буйним цвітом,Зелений катране —Тяжко-важко на серденьку,Як вечір настане. «Ступай, коню, ступай, коню,З гори кам’яної —До тієї дівчиноньки,Що чорнії брови. Як не хочеш, дівчинонько,Дружиною бути,То дай мені таке зілля,Щоб тебе забути» — «Єсть у мене таке зілля —Росте біля току;Як дам тобі напитися —Забудеш до року. Єсть у мене таке зілляБіля перелазу;Як дам […]
Налетіли журавлі, сіли-впали на ріллі — де журавка ходила, там пшениця вродила. Де журавель походив, то там кукіль уродив. Краща жінка первая, аніж тая другая. Що з первою дітей мав, а з другою розігнав. Ходить батько по лану, кличе дітей додому: «Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону!» — «Живи, тату, тепер сам, як молоду […]
I. Не хліб і мед слов’янства — криця! кріс! Не лагода Еллади й миломовність — Міцним металом наллята безмовність, Короткий меч і смертоносний спис. Щоб не пісні — струмок музичних сліз, Не шал хвилевий — чину недокровність, Напруженість, суцільність, важкість, повність Та бронза й сталь — на тиск і переріз. Бо вороги не згинуть, як […]
Закувала зозуленька — кує вона, кує: «Позволь, мати, розказати — як строкар бідує. Як засвистить машиночка — треба рано встати; вже десята годиночка — нема що снідати! Загуділа машиночка — та й гуде, та й гуде; сякий-такий ватажина на роботу будить. Вони його не слухали — поскакали в жито; не одного строкарика находили вбито. Плачуть […]
Купи мені, моя мати, за три копи голку,за чотири золотії — червоного шовку, за п’ятого золотого — мальовані п’яльця —хай вишию, вимережу милому рукавця. Шовком шила, шовком шила, золотом рубила —все для того миленького, що вірно любила. Шовком шила, шовком шила, сріблом гаптувала —все для того чумаченька, що вірно кохала. «Чом ти мене, моя мати, […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!