Пісня вільної людини

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Брала дівка льон, льон — та ще й конопельку; добралася дівка до сирої земельки. «Ти, сира земелько — прийми отця й неньку, прийми отця й неньку, мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила. Як прийде субота — все чужа робота; як прийде неділя — сорочка не біла».

Жалі мої, жалі — великі, не малі, як майська роса по зеленій траві. Як вітер повіє — то росоньку звіє, а моє серденько в тяжкій тузі мліє. Ой моє серденько з каменя твердого — розпукається-ми з жало великого. Червона калино, не стій над водою — молода дівчино, жаль ми за тобою. Поставлю ти хату з […]

I. Вавілон був і Ассірія, І пройшли, як сон, як дим. І тепер під руїнами мріють Тисячолітні сліди. Гуркотіли, котились епохи Катаклізмів і катастроф, І лиш знаєм, як звалися боги По клинопису стертих строф. І на бронзі, і на корунді Видко гострі кігті часу. Так, Isis et Arsia gloria mundi! І на мудрість, і на […]

По той бік гора, по сей бік гора,поміж тими крутими горами сходила зоря. Ой то ж не зоря — дівчина моя,з новенькими відерцями по водицю йшла. «Дівчино моя, напій же коняз рубленої нової кринички, з нового відра!» «Козаченьку мій, коли б я твоя —взяла б коня за шовковий повід та й напоїла». «Дівчино моя, чом […]

Розлилися круті бережечки, гей, гей, по роздоллі; пожурились славні козаченьки, гей, гей, у неволі. Гей ви, хлопці, ви, добрі молодці, гей, гей, не журіться, — посідлайте коні воронії, гей, гей, садовіться! Та поїдем у чистеє поле, гей, гей, у Варшаву, та наберем червоної китайки, гей, гей, та на славу! Гей, щоб наша червона китайка, гей, […]