Куди ти рвешся?!

Куди ти рвешся від боління,
Дитя недолі й темноти?
Терпи, нещасне сотворіння, —
Бо лиш терпіти вмієш ти!

Тобі казали батько й мати,
Що жити будеш ти в добрі, —
Забудь! Судилося страждати
До смерті, бідному, тобі!

Звикай до грубої кошулі,
До личаків з кори й лози;
Гартуйся в сніговому гулі,
Не бійся спеки, ні грози!

Працюй невтомно, як скотина,
На ситих ворогів своїх;
Хай сохнуть груди, чахне спина, —
Забудь про гулянки та сміх!

Берися й хворим за роботу,
Гаруй, кажи, що так ти звик;
Мовчи, хоч сліпнуть очі з поту —
Твій, ніби в пущі, змовкне крик.

Говорять – ніч, хоч день надворі,
І ти кажи: надворі тьма;
Говорять – день, хоч в небі зорі,
«День» – ти повторюй з усіма.

Іди, хоч гонять до безодні,
Роби, що скажуть, і радій,
Що бодай раз під’їв сьогодні;
Пий радо мук своїх напій!

Повір попам, що рай сяйнистий
Тебе на тому світі жде,
Бо пекла кращого нечистий,
Як тут, не винайде ніде!

1907