Ворогам білорущини
Янка Купала
Чого ви хочете, панове,
Що сталось? Чи не мозку струс?
Чом зняли галас проти мови,
Що нею гордий білорус?
Для білоруса тая мова
Не крадена, вона своя,
Він народився з того слова,
То – батьківщина і сім’я.
Тепер і ви заговорили,
Добродії із владних сфер,
А дотепер ви що робили,
Що діяли ви дотепер?
Ваш брат із голоду вмирає,
Життям зневажений стократ,
Його в неволю запихає,
Кує в кайдани «рідний» брат.
Чужі вам наші співи слізні,
Бо ж у самих жалю нема.
Ви сонця боїтесь як пісні,
Миліші – темінь і тюрма.
А що ж вам білорус такого
Вчинити й мовити хотів?
Ех, треба вчити вас ще много,
Як шанувать своїх братів!
Покиньте кривдою кормитись, —
Мій люд – своєї долі пан,
І може білорус вміститись
В сім’ї прославлених слов’ян.
Ви лайкою собі, паскуди,
Натерли в горлі мозолі,
А білорус живе і буде
Довіку жити на землі.
Не одного ми знали хама,
Та не здались в найгірший час,
І нині теж тюремна брама,
Повірте, не злякає нас!
До волі, рівності й науки —
Всі наші прагнення й труди.
Там пануватимуть онуки,
Де плачуть скривджені діди.
Коментарів ще немає... Будьте першим!