Вигран
Тодось Осьмачка
I
Вітер гонить, ніби хмару,
Сніг та галич із загат,
А назустріч їм із яру
Осокори гоготять…
Біля хати над обривом
Я дорубую війце,
Аж замет холодну гриву
Тріпає мені в лице;
Стогне, виє завірюха
Із-під стріхи з рогози,
А у хаті і задуха,
І весільні голоси;
Змерзло в мене й серце, й пальці,
І темніє у вічу,
Що по холоді і праці
Існування волочу…
II
Каламутна на відлигу,
Зграє чорная, не кряч,
Бо крізь вікна та їх кригу
Наче з хати чути плач.
«Ще як я не відав шлюбу
І за душу брав селян,
То в сільраді вів рахубу,
Приграючи на вигран;
А тепер дружитись мушу,
Розбивати волю вщент,
Щоб уже із мене душу
Не тягли на алімент…
І стоїть питання руба
Про життя моє сумне…
Гей, покличте дроворуба —
Намалює хай мене!»
III
Буря вдарила у стріху,
Збила вивід у простір
І з хурделицею снігу
Кинула на осокір;
І його гілляка голо
Хилиться від тягару
І, розгойдуючи кола,
Ломить верби у яру.
А мене хоч і схиляють
Аж до самої землі
Без початку і без краю
Нерозказані жалі,
Радісно над Кучурганом
Я чекаю добрий люд,
Що ридає за виграном
І шанує творчий труд,
І шанує творчий труд!
Коментарів ще немає... Будьте першим!