Мрія
Тодось Осьмачка
Мотто: Нема у світі правди,
Правди не зіськати.
НАРОДНА ПІСНЯ
І
І Нарбут спав, як стало темно,
І книга на столі товста;
І підійшов навшпиньки демон
І в мозок нахилив уста.
Коли ж від його, наче п’яний,
Поглянув скоса на мольберт,
То на губах криваві плями
Окреслювали страшно рот.
Було і через місяць темно;
В лікарні Нарбут умирав,
І ту ж на мольберті демон,
Уже змальований, стояв;
Оригінал же аж на шафі,
Усівшися на фоліант,
Грав на крилі, немов на арфі,
Сумний напівцерковний кант.
II
Але моя гаряча мрія
Ще кров із мозку не взяла:
Вона над озером німіє
На Україні край села,
Де рижий місяць від узлісся
В безодню озеро потяг
І очерет над ним піднісся
І бору з берега досяг;
Де плине хмара передерта
Аж об карпатський перелаз,
Не знаючи, що жде поета
Колишня мрія раз у раз;
Не знаючи, що без надії
Йому настане день тяжкий,
Бо скрізь навіки вже до мрії
Позападалися стежки.
ІІІ
Але коли впаде в казарму
Поет конати в самоті —
Вона стає, неначе мармур,
У піднебесній висоті,
І твір його бере під ноги
І за престол, і за хорал,
І дивиться на всі дороги,
немов скривавлений Ваал.
Якби вхопити в духа злого
Велику книгу із-під крил
І кинути на путь убогу,
Зірвавши найгустіший пил,
Щоб там, де замрякають води,
Сльоза упала в осоку,
Тоді поет без нагороди
Зазнав би правду хоч таку!
Коментарів ще немає... Будьте першим!