Та нема гірш нікому

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

I Вітер гонить, ніби хмару, Сніг та галич із загат, А назустріч їм із яру Осокори гоготять… Біля хати над обривом Я дорубую війце, Аж замет холодну гриву Тріпає мені в лице; Стогне, виє завірюха Із-під стріхи з рогози, А у хаті і задуха, І весільні голоси; Змерзло в мене й серце, й пальці, І […]

Козак од’їжджає —Дівчинонька плаче:«Куди ідеш, козаче,Козаче-соболю? Візьми мене із собоюНа Вкраїну далеку!» —«Дівчинонько мила,Що ж будеш робити На Вкраїні далекій?» —«Буду хусти прати,Зеленого жита жатиНа Вкраїні далекій!» «Дівчинонько мила,Що ж будеш ти їстиНа Вкраїні далекій?» —«Сухарі з водою, Аби, серце, із тобоюНа Вкраїні далекій!» —«Дівчинонько мила,Де ж будеш ти спати На Вкраїні далекій?» —«В степу, […]

Гей степе мій підпер ти ріками моря, щоб не схитнулися вони за ниви хлібороба… и запалив дзвінкі вогні великих сизих рос, що з ранків падають на обрій — на вічний твій покос… І обрій угинається під сонцем і пала, неначе в тих вогнях, що скити-дикуни забули у віках посеред ночі у глухих степах…. До тебе, […]

На межі двох епох, староруського золота повен, Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр, — І під сурму архангела рушив воскреслий човен, І над гробом народу хитнувсь кам’яний його хрест. І на древнім, на скитськім, на кров’ю залитім просторі Говорили могили, співали козацькі вітри. І у літери тайн степовії складалися зорі, Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори. […]

Шляхи мої неміряні, гори мої не важені, звірі мої не наджені, води мої не ношені, риба у їх не ціджена, птахи мої не злякані, діти мої не лічені, щастя моє не злежане… Оце така я в тебе, матінка, в руці Господній Україна, синєнебая!